Останнє оновлення: 13:06 четвер, 22 лютого
Думка
Ви знаходитесь: Політика / Україна / «Катівня» наркоманів у Косачівці – зсередини
«Катівня» наркоманів у Косачівці – зсередини

«Катівня» наркоманів у Косачівці – зсередини

Всупереч тому, що повідомляє СБУ про викриту ними жахливу катівню наркоманів у селі Косачівка, відгуки про той приватний реабілітаційний центр наркозалежних неоднозначні і часто протилежні заявам про катування.

Це і відгуки на сторонніх ресурсах в інтернеті (а не лише сайті центру), і спостереження на території центру журналіста Ігоря Стаха в 2014 році.

Той візит був для центру абсолютно неочікуваним і раптовим.

Територія центру – відкрита. Реабілітанти ходять вільно. Наглядачів з собаками немає. Бригади з «пацієнтів» центру, що проводять роботи на території, очолюють такі ж реабілітанти.

І, всупереч заявам про насильницьку доставку на реабілітацію, хлопці на території раптом запитують журналіста, чи він не прибув на реабілітацію. Коли ж дізналися, що журналіст… повели показувати територію і приміщення.

Власне, слово журналісту, що раптово потрапив до «катівні».

Пряма мова з «катівні»

СБУ показательно накрыла реабилитационный центр в Косачевке, который функционировал 13 лет и стащил с иглы не одну сотню наркоманов.

Как вам формулировка СБУ «людей, які, на думку їхніх родичів чи знайомих, страждають від наркотичної, алкогольної або іншої залежності»?! На самом деле офигенные парни и девчонки, но их папы с мамами почему-то считают их наркоманами. Кто они такие, эти папы с мамами, чтобы делать такие выводы? – как бы спрашивает СБУ.

Я был там 3 года назад. Как и во всех своих тогдашних поездках – без какого-либо предупреждения. Меня даже сначала приняли за своего, за нарика. В смысле, приехавшего на реабилитацию. Но, когда узнали реальную причину моего появления – водили, куда я хотел, рассказывали обо всем, интересовавшем меня, и говорил я со всеми, с кем хотел – с несколькими десятками человек, как минимум.

По возвращении оттуда (а о самом центре я узнал только на месте, приехав в Косачевку), оказалось, что один из моих знакомых тоже проходил там реабилитацию.

Так вот, на основании всего виденного и слышанного могу сказать, что информация СБУ – полнейшее вранье.

Случившееся, скорее всего, – не что иное, как отжим столько полезного для общества заведения. Потому полезного, что убирает с улиц наркоманов, реабилитируя их абсолютно для общества бесплатно. Рассчитывают только на небольшие суммы от их родственников, – суммы в любом случае копеечные в сравнении с теми затратами, которые приносит семье действующий наркоман.

И реабилитируют трудом и физкультурой, в кругу тех, кто эту реабилитацию уже успешно прошел или пытается пройти вместе с ними, что является самым действенным из ныне существующих методов.

Не удивлюсь, если за произошедшим стоят попы. КП отжимает бизнес у МП, к примеру. Да, бизнес, в альтруизм владельцев центра я не верю. Но разве не достойны они платы за такую важную работу, если эта плата – побочный продукт самой работы?

Медицина наркоманам не помогает, но мы её содержим. СБУ свою работу не делает (Крым, Донбасс, крышевание коррупционеров и даже показуха в Косачевке, которая, мягко говоря, не очень опасна для безопасности страны, а, значит, не является работой СБУ)… Так вот, СБУ тоже свою работу не делает, но МЫ (страна) их содержим, а реабилитационный центр в Косачевке мы НЕ содержим, но он свою работу делает.

Сотни государственных миллиардов уходят в прорву, а важное дело ни копейки из бюджета не берет, но ещё и копейку кому-то приносит. Значит, говорят проедатели миллиардов, или будет приносить мне, или никому. Амінь.

Жду заявлений СБУ, что в Косачевке готовили пополнение для ДНР или что убийца Вороненкова проходил тут диверсионную подготовку.

Ігор СТАХ, 30.03.2017 р.

Офіційно і по-комсомольськи

Катували там дві сотні наркозалежних, доставлених насильницьки, – говорить офіційна версія.

Нагадаємо її сюжетом «Дитинця» або читайте за посиланням: «Викрито катівню в церкві».

Оперативно спрацювало видання «Комсомольская правда». Як і у випадку тенденційного висвітлення протестної акції в Чернігові проти співачки Лободи. Вочевидь, висвітлення скандалу в Україні – їхній профіль або задача.

Повідомляється про конвої, собаки, утримання в бараках і підвалах 2-3 сотень осіб тощо.

«Это не реабилитация, это концлагерь. Жить заставляют в бараках по 15 человек. Ходить надо строем под конвоем надзирателей с собаками. Любое резкое движение – и они нападают. За попытку побега или отказ от работы нещадно бьют солдатскими ремнями, сажают в погреб, обливают водой в холод. Мне лично выбили четыре зуба, сломали шесть ребер и челюсть, – наводить «КП» слова начебто колишнього клієнта косачівського центру. – И самое страшное, что все это происходит с разрешения твоих родных, которые силой отдали тебя палачам и платят им деньги».

Хоча водночас наводять і слова одного із засновників:

«В 2002 году я твердо решил, что завязываю, обратился к религии. Так поступил и Андрей. Мы решили, что создадим общину, чтобы помогать другим освобождаться от зависимости, – рассказывает "КП" в Украине" Сергей Мацак, глава религиозной общины. – СБУ почему-то все время нами интересовалась. "Наезды" были в 2006-м и в 2012 году. Вот теперь снова…».

Мацак каже про 270 осіб. Є і його слова про 300 реабілітантів. Значить, бараків по 15 осіб повинно бути зо два десятки. Однак житлових приміщень, які б вони не були, на фото від СБУ немає.

Є також стаття з жахливими жахами на сайті «ОРД» за підписом Татьяна Заровная: Побег из православного «Шоушенка» (на Черниговщине под крышей РПЦ существует самая большая нелегальная тюрьма СНГ), датована жовтнем 2016 року. Оснований цей матеріал на розповіді однієї особи – буцімто втікача з центру.

Щодо втечі з центру, то він знаходиться в селі Косачівка зі звичайним цивільним населенням. Поруч інші села, поменше. До шляху з Чернігова на Київ (через смт Десна) можна вийти за 4-5 годин.

* * *

Стаття Ігоря Стаха після раптового відвідування центру в Косачівці опівдні 3 липня 2014 року:

Наркомани нам не друзі. Але й не вороги

Слід витягнути їх «звідти», щоб не затягували здорових «туди»

Мешканці селища Гончарівське не в захваті від військових, які підстрелили грибника та окупували «наливайки». Селище Десна тримають у напруженні представники «Правого сектору», які валяють статуї та начебто готуються до відправки в «гарячі точки». А ось жителі села Косачівка, що за кількадесят кілометрів від згаданих військових містечок, тільки добрими словами відгукуються про… наркоманів, що проходять реабілітацію у їхньому селі.

Ось так чомусь буває: від сильних та здорових молодиків людям шкода, а від хворих (нерідко смертельно), на все готових заради «дози», – користь.

Власним прикладом

– Якщо хоча б 3% наших реабілітантів перестануть вживати наркотики, то це буде дуже хороший результат, – сказав киянин Євген. Він – один із «старших» у центрі ресоціалізації наркозалежної молоді в селі Косачівка Козелецького району. Кожен з таких бригадирів на певній ділянці керує роботою «пацанів», що проходять реабілітацію.

А ще Євген – живий приклад того, що наркоманію можна здолати! «Старшим» може бути виключно колишній наркоман, якого Косачівка повернула до життя – така практика у центрі. Він «сидів на голці» понад 7 років. Дивлячись на його м’язи, які футболка не може приховати, ніколи б і не подумав, що ця людина колись вешталась притонами й підвалами.

– Наркомана може «витягти» лише той, хто сам був наркоманом, – вважає засновник центру Андрій. Його «стаж» сягав 10 років, а нині він вже з десяток років живе без наркотиків. Якби не тягучий наркоманський «акцент», годі впізнати в ньому колишнього «нарика».

Саме Андрій і два товариші по нещастю десятиліття тому вирішили «зав’язати». Для цього приїхали в Косачівку й поставили намети. Почали займатися спортом, працювати і вивчати Святе Письмо. Головне правило: жодної хвилини вільного часу, щоб наркотики й на думку не спадали.

Не наркотики обирають вас, а…

Згодом до Косачівки приїжджали ті, хто схаменувся й зажадав позбавитися залежності. Територія табору зростала і її облаштовували. Цим і сьогодні зайняті, хоч і нині побут вражає. У спортзалі – саморобні тренажери, боксерська груша, тенісні столи і більярд. Є і душові, і неймовірної чистоти їдальня та кухня. В господарстві – доглянуті городи, череда корів та свині. Працює пилорама. Все це й багато іншого «пацієнти» центру зробили власноруч. Вони заготовляють сіно та дрова, прибирають територію, будують оселі для проживання та лазню.

– Як наркомани на це здатні? – перепитує Руслан, що до знайомства з наркотиками встиг стати кандидатом у майстри спорту з боксу та успішною для своїх років людиною. – У нас тут є люди, у яких по три вищі освіти за плечима. Розумієш, наркотики не перебирають: багатий чи бідний, розумний чи не дуже. Вони затягують усіх, хто з ними знайомиться.

Цей чоловік уже 4 роки не вживає і є одним зі «старших». Він пояснив: кожен з косачівських «наркоманів» ділиться вміннями з іншими. Руслан навчає боксу, ще хтось – грі на гітарі, планувати будівництво, куховарити, порати корів і свиней, косити сіно тощо. Вони живуть общиною, що здатна себе утримувати.

Лікування без ліків

Феноменальна облаштованість та чистота викликає повагу ще й тому, що кореспондент завітав до косачівського центру, немов сніг на голову. Дехто з «постояльців» навіть сприйняв гостя, як нового «клієнта»: запитували, на чому «сидів» та вкотре прибув.

Не дуже зрадів і засновник центру Андрій. Проте все ж таки порадив поговорити з людиною, яка допоможе дослідити життя центру, а сам поїхав у справах. Здорова, міцна, впевнена у собі людина – саме таким постає нині Андрій. Після одужання за мету свого життя він поставив лікування наркоманів та очищення людського життя від наркотиків. Однак «косачівське» лікування нічого спільного із вживанням ліків не має.

– Як можна наркомана вилікувати наркотиками? – дивується Андрій, кажучи про виведення із залежності, яке використовує медицина: шпигування таблетками та уколами. – Наркоманія – це хвороба духу, пристрасть, гріх. Її іншими наркотиками не вилікуєш.

Свій свояка…

Наркоманія страшна своєю залежністю, від якої не позбавишся жодними препаратами й порадами. Це спосіб життя, залежність від місця та оточення. Без ізоляції, яка здатна змінити мислення, залежність не здолати. «Тим, хто власними силами й проживаючи у тих же умовах, зміг позбавитися залежності, слід звання героя давати», – кажуть косачівські «старші».

Тільки в ізоляції від тих під’їздів, у яких раніше наркоман коловся, від тих «друзів», з якими він те робив, у постійній зайнятості серед собі подібних є шанс на одужання. І, звісно ж, приклад тих, хто схаменувся. Таких, як сам, що пройшли те саме і з півслова розуміють твій стан та відчуття. Таких, що раніше вдало пройшли цей шлях. Ці якості – неоціненна підтримка для наркомана, це наштовхує на думку, що й у нього може вийти.

Мова йде виключно про «може», бо зрештою людині доведеться повертатися додому. А там підставити плече, повністю зрозуміти часто нема кому. Знову наодинці з дійсністю.

– Дуже багато людей не витримують і повертаються сюди знову, – зауважив Євген. – Хтось не може знайти роботи. Хтось не розуміє, що йому (не такому, як раніше) робити вдома. І знову наркотики. Проте є й такі реабілітовані, які тримаються й обирають поступове повернення у соціум: тиждень живуть вдома, а тиждень тут.

«Ищущий да обрящет»

– Я люблю колотися, – говорить один із пацієнтів центру, який тут вже… вшосте. – Нічого не можу з собою зробити. Розумію, куди скочуюсь, а все одно хочу вколотися. Дівчата, випивка – все не те. Воно й десятої частини не дає того, що наркотики. Проте час від часу схаменусь і тікаю у Косачівку. Тут як подивлюсь на тих, хто приходить: охо-хо, та це вже не люди, а привиди якісь. Це ж і я такий приходжу…

– Задоволення наркотики дають тільки на початковому етапі, – каже той самий «старший» Руслан, КМС з боксу. – А потім вони перетворюються на стиль життя, який несе тебе в могилу і зупинитися нема сил. В один момент це все настільки тебе затягує у прірву, що або тюрма, або смерть. Як сильно на моєму здоров`ї відбилися сім років наркоманії? Нікому не пораджу. Але моє щастя, що тоді мав гроші й наркотики були якісніші. Зараз хлопці приїздять – всього з рік кололися, а на них вже живого місця немає. Рослини, а не люди. Навіщо ми знову приймаємо цього, що зривається вже вшосте? Але ж дереться, жити хоче. Ану як видереться?

Бідним – в’язниці

Нині у Косачівці близько 180 пацієнтів. Щотижня з’являються 2-3 нових. Щодо соціального складу реабілітантів, то, за словами «старших», близько 70% з них жодних проблем з грішми не мали. Кажуть, що є тут і такі, які машини по 50 тисяч доларів мають.

– Бідні переважно у в’язницях сидять, бо не мають грошей «відмазатися», – пояснює «старший». – А проблеми із законом багатих легко вирішують заможні батьки. Наркотики не тільки від відчаю вживають, а й від розпещеності. Когось батьки до 20 років «вилизують», будь-яку примху виконують, і йому хочеться чогось новенького, позаяк все інше має.

Для кожного нового пацієнта перебування у центрі починається з карантину. Тривалість – залежно від стану новачка та часу, потрібного на позбавлення від фізичної залежності. Декого так тримають зо два місяці.

Потім його вводять в общину й починається трудотерапія. Увесь день розписаний за «золотим» правилом: «ні хвилини вільного часу». Всі пункти обов’язкові. Це і підйом о 7, і обливання колодязною водою (увесь рік!), і заняття у тренажерному залі, і відвідування церкви, і праця, праця, праця. З абсолютним послухом. Сказали чистити хлів – значить, чистити. Причому «старші» працюють нарівні з усіма. Ну, майже.

– Чи піду я кидати гній? Гадаю, ні. Але я знайду людину, яка піде, – посміхаючись, припускає один із «старших».

Місцеві тільки раді

Окрім роботи у самому центрі, наркомани виконують і будь-яку роботу на прохання місцевих жителів, сільської ради, лісництва.

– Якби їх не було, – говорить мешканка села Косачівка, – у нас і покійника нікому було б нести. А вони й у селі приберуть, і кладовище у порядку тримають, і що не попроси (дров нарубати, сіно поносити тощо) – завжди відгукуються, швидко і якісно роблять. І не беруть за це нічого. Їхні керівники кажуть, що поїсти їм можна дати, але ані грошей, ні випивки.

– Колись моя родичка застрягла машиною у багнюці, – згадує жителька сусіднього села Тужар. – Пішла допомоги по хатах просити, а вже 10 вечора, всі позачинялися. Хоч сідай та плач. Вирішила звернутися до центру. Одразу вийшла ватага хлопців, миттю витягли машину і зникли. Навіть віддячити не встигла.

– Що скажу про наркоманів? Жодного поганого слова, – каже корінний косачівець. – Не повірите: тільки вдячність.

Слабка стать

У центрі є і дівчата. Багатьом ще й 25 немає. Пов’язавши хустки, вони полють грядки. Важко впізнати в них тих, що кілька місяців тому «штовхали» крадені речі, щоб купити дозу. А якась з них, тримаючи на руках немовля, вешталася притонами або валялась десь на брудній підлозі.

– Статеві стосунки в центрі суворо заборонені, – інформує Євген. – Та й не до них на першому етапі реабілітації. А надалі за хлопцями й дівчатами – постійний контроль.

У дівчат також свій розклад і обов’язки. Щоправда, ані на кухні, ні біля котла їх не було видно. Там хазяйнували хлопці: і свіжу коров’ячу тушу розітнули, і обід варили. І ніде нема й краплі ані крові, ні борщу.

Гроші, гроші…

Жодної копійки «пацієнтам» за роботу не платять. Робота – складова реабілітації. Чи отримують якусь плату «старші», які працюють у Косачівці через тиждень? Напевне. Хоча вони це й заперечують. Адже якось «у миру», переважно в Києві, вони живуть і родини мають годувати. Мабуть, отримують щось і «батьки-засновники»: одне лиш авто Андрія коштувало не один десяток тисяч «зелених».

Звідки гроші? Кажуть, що від будь-якої допомоги центру, зокрема й грішми, ніколи не відмовлялися. А допомагають і Чернігівська єпархія, і лісництво, і сільрада, і заможні батьки реабілітантів інколи вносять свою дещицю.

Звідки б не були гроші… Чи багато у державі організацій, що зовсім задарма дають людині шанс на порятунок, шанс на позбавлення від смертельної хвороби, яка руйнує тіло й душу? Чи є щось безкоштовне у нашій безкоштовній медицині?

Хтось може сказати, що такою організацією є церква. Але вона і діє не безкоштовно (поставте свічки, освятіть оселю тощо), і претендує тільки на порятунок душі. А людині слід якось і тіло рятувати, аби ще пожити на цьому світі.

Державні (?) інтереси

Виникає запитання: чому такі центри державі не поставити «на конвеєр»? Так і наркоманів прибрати б із вулиць, і їм дати шанс…

За словами «старших», держава наркоманам дає тільки якісь безкоштовні пігулки. Від них на 2-3 рік наркоман разом із залежністю втрачає і життя, а при розтині у нього замість органів – кисіль. У більшості держав світу таке «лікування» (замісна терапія) заборонене, а у нас «лікують».

Чому ж держава, судячи з її дій, у порятунку наркоманів не зацікавлена? Чи не тому, що і продаж наркотиків, і реалізація замісних препаратів – вельми прибутковий бізнес? Чому медицина не визнає такі центри, як косачівський? Як не визнає й інші альтернативні методи лікування (моржування, голодування тощо)... А інакше хто буде ліки купувати?

Ігор СТАХ, фото автора, 2014 р.


Збільшити

З інформації на сайті косачівського центру

Коментарі (1)

тол | 2017-04-05 10:00

Той, хто не жив поряд з наркоманом, ніколи не зрозуміє батьків, які віддають свого наркозалежного до цього закладу і готові платити шаленні гроші. Бо в іншому випадку вони можуть просто вбити свою дитину через нестерпність проживання поряд з ним. А методи, які застосовують до наркозалежних в цьому закладі, єдино можливі для підтримання їх фізичного життя.
закрити

Додати коментар:

SVOBODA LIVE! - YouTube
SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Піраміда зі скла і металу прикрасила Рublic Space RemZavod і служитиме Чернігову

RedTram
Загрузка...
Північний вектор