Юрій Дзюбан: Художник, філософ і мандрівник. ФОТОрепортаж

Колись відомий французький художник Поль Гоген поїхав за натхненням на Таїті. Він хотів пожити в атмосфері земного раю, подалі від Європи, яка не розуміла його мистецтва.

Там люди поводяться більш розкуто і природно, і немає тих жорстких правил та умовностей, якими закріпачує душу цивілізація.

Відомий чернігівський художник Юрій Дзюбан також шукав натхнення на екзотичних островах. Він три місяці жив на Карибах: ходив по вулиці, спілкувався з жителями, малював.

У результаті він створив колекцію «Грації острова». Картини з цієї колекції презентуються у виставковому залі обласного відділення Національного союзу художників.

Яскраві кольори, екзотичні красуні і острівні боги, загадкові символи і пейзажні замальовки – усе обрамлене в бамбукові рамки. У приміщенні грає екзотична музика, і таким чином кожен, хто відвідує виставку, може відчути себе в атмосфері Карибських островів.

Карибська колекція становить основну частину композиції, але на виставці є і картини іншої тематики. Портрети, картини з Єгипецької серії (там Юрій Дзюбан також шукав натхнення). У розмові з художником, виявилось, що він був у багатьох містах і країнах, при чому перебував у них по кілька місяців, що давало змогу заглибитися у ту культуру, краще вивчити і відчути її.

Західна Україна, Кариби, Москва, Київ, Вітебськ, Архангельськ дещо з тих місць, з якими довелося близько познайомитися Юрію Дзюбану за його життя.

- Карибська колекція народилась у мене повністю під враженням від того життя. У мене багато було замальовок, які повинні були у щось втілитись. І я вирішив, що ось, настав час, коли я можу принаймні створити якусь колекцію робіт, - розказує автор про свої картини.

- Крім карибських картин у вас є ці пейзажі європейських міст…

- Так, ось наприклад, Відень. Я навмисно намалював його у чистих синіх барвах, і небо і його відображення у воді однаково гладенькі, дзеркальні і ясні. Чим я хотів передати ту вишукану атмосферу, музичність, грацію і витонченість культури Австрії.

- Ви так філософськи обмірковуєте зміст картини, коли у вас виникає задум щось написати, під час творчості, чи після того, як малюєте?

- І в той час, як малюю, і після. Філософія завжди зі мною. З 5 років я почав займатись філософією, і вона вивела мене на мистецтво. Тому що кожна концепція повинна реалізовуватися в якусь більш видиму форму. Філософ описує словами свої ідеї. А я зрозумів, що словами свої ідеї не завжди можна виразити, а в картині, у зримому образі, можна втілити їх краще. Тому у цих картинах відкривається цілий візуальний світ.

Червоний, синій чи жовтий колір ми можемо сприймати як пляму і як філософський символ.

- Філософів багато. Я вважаю, що найбільш геніальною книгою все-таки лишається Біблія. Хоча мені цікаві різні релігії. Це християнством (і католицизм, і православ’я), індуїзм, іслам і юдаїзм. Я читаю і Біблію, і Коран, Веди і Талмуд.

- Уперше малювати почав у п’ять років. Моя мама намалювала гілочкою від бузку на землі коло, провела радіус від центру і сказала: «Це колесо!». Я подивився на нього і зрозумів, що це не просто колесо. Це сонце, форма нашої землі, це якась незрозуміла для мене стихія, замкнуте коло, велика загадка. І таким чином я зрозумів, що напевне я хочу і повинен малювати. І з тих пір я спав не так багато, мені снились сни – кольорові і яскраві.

І я все життя присвятив тому, щоб бути художником і від цього не відійшов на жоден крок. Правда, певний час я попрацював у іншій сфері – служив у армії. Там я теж був художником, хоча і мав зброю і стріляв не менше, ніж малював. Тому зброя мені також цікава.

- Що таке зрілість, коли її досягають? Коли людина може відчути себе зрілою творчо?

- Наведу живий приклад. Якось у газеті я прочитав вірші. Вони були глибокі, цікаві, одухотворені і дуже сильні. А коли я прочитав, що ці вірші написала дитина, якій всього сім років, то я подумав: де ж ця зрілість виникає? Зрілість - це ніби дар. Якщо дано тобі зрозуміти щось, ти вже зрілий, у будь-якому віці. Може людина жити до 70 років, і ніколи не дозріти до чогось. І раптом наприкінці життя вона когось зустріне, і відчує, що вже має багатий досвід і готова щось побачити.

Зрілість може даватись великою працею і зусиллями, пробами і помилками, внутрішньою боротьбою. У творчості зрілість теж досягається великою працею. Деякі художники, які мали академічну художню освіту, ішли в абстракцію. І багатьох не розуміли: ти можеш так гарно малювати, і тут раптом малюєш якісь плями незрозумілі. А він став більш зрілим, і почав світ сприймати не з точки зору реалістичного мистецтва, а з точки зору символізму.

- Чи буває, що людина, для якої ви малюєте картину, просить у ній щось змінити чи переінакшити на її смак?

- Навіть якщо я роблю річ на замовлення, вкладаю у неї душу. Тому що я знаю, що ставлю там ім’я, а ім’я мені дане богом, і талант розсіювати на що попало не варто. Буває, що мене просять щось переінакшити на картині. Але я намагаюсь ці вимоги або коригувати, або волею долі я змінювати нічого не буду. При чому це не тому, що я не хочу, а тому що самі обставини складаються так, що я цього не роблю.

- Як ви розумієте проблему свободи взагалі, і свободи творчості?

- Якщо людина збагачена талантом, і в неї є контакт із натхненням – це свобода. Бо натхнення це коли Бог спускає вам драбину зверху і каже: «Стань на цю сходинку». Коли ти стаєш на неї, він відкриває тобі якийсь дар. А коли він дає тобі драбину, а ти кажеш: може, трошки пізніше, бо я зайнятий, тут у мене і сім’я, і робота, і гроші потрібно заробляти – другий раз Бог цю драбину спускати не буде. Тобто людина відмовляється від натхнення, і дуже часто вона просто багато чого втрачає. Щоб бути вільним, потрібно бути чесним, відвертим і жити в гармонії з собою.

- Як ви оцінюєте чернігівське мистецьке середовище?

- Не можливо відразу дати відповідь на це питання. Талановитих людей дуже багато, але легка скутість у цих людях, на жаль, є. Я дивуюсь, що художники не можуть прийти один до одного і поговорити про мистецтво. Вони як правило говорять про щось абсолютно стороннє. Коли я на Західній Україні заходив у майстерню до будь-якого митця, ми могли говорити про світло і форми. Ми один одному відкриті. А тут я цього, на жаль, не бачу.