Хлібофестний Обирок: занурення у дійство

Восьмого травня завершується восьмий Міжнародний етнофестиваль “Хліб-2016. Посівна”. Він тривав три дні. Гостей із усієї України та з-за кордону приймав Мистецький хутір Обирок, що на Бахмаччині.

Цільовою аудиторією свята праці, як зазначили організатори, ГО “Зелене плем'я” та мистецька ініціатива “З табуретом до океану”, є дорослі, слухняні й вередливі діти, дідусі, бабусі та всі, хто не боїться слова “намет”.

До цієї категорії людності потрапила й група чернігівців, більшість у якій становили медійники, які, напевне, слова “намет” не боялися: мали в розпорядженні мікроавтобус, а ще — мусили виїздити того-таки сьомого травня, увечері.

Фестиваль був у розпалі. Точніше - сягнув піку: за якусь годину мали сіяти хліб. У цьому священнодійстві щороку беруть участь екологи, митці, журналісти, небайдужі представники інших професій. Долучилися до обряду й воїни АТО.

Не завадив, ба навіть посприяв, сівбі дрібний дощ. Він сіявся сам - від самого ранку. Звук крапель та й узагалі - всі інші фестивальні звуки - заглушало шкрябання металом по металу. То черговий кухар, поза фестивалем — літератор, видавець та громадський діяч Сергій Пантюк, чистив чималенький алюмінієвий баняк.

Розпитуємо його про фестиваль. Під скрип баняка Пантюк відповідає.

“Це вже третій фестиваль, що ми разом, а доти Ліза (дружина Сергія Пантюка, на фестиваль потрапила як ходулістка з Києво-Могилянської академії, була волонтером на кухні, “доросла” до шеф-кухаря) двічі була сама. Це вона “затягла” мене в це миле місце. Загалом, нам дуже подобається. Це дуже класно, хоч вона й дуже вредний шеф-кухар. Літераторів тут не дуже багато. Цьогоріч, я розумію, що єдиний літератор, хоча є багато людей, які пишуть, Сергій Єщенко, який перекладає з німецької, ми його добре знаємо. Проте він тут відомий більше як сировар. Є хлопці, які пишуть пісні. Є хлопці, які приїхали з переднього краю АТО. Їхній командир, позивний “Данте”, також пише, але мовчить про це, “мов риба об лід”.

Культурна програма тут дуже розмаїта. Тобто це універсальний фестиваль. Крім таких, суто споживацьких, речей, як майстер-класи сиру чи вареників, як-от той, що Ліза буде проводити завтра для всіх, тут реально відбувається чимало подій, де ти можеш танцювати, ліпити з глини, вчитися робити ляльок. Але в центрі, як завжди, екологічна складова, яку треба підтримувати.

Якщо десь є така проблема: для тих, займається екологією, ніби не існує мистецтва, то тут усе поєднується: учора тут грав Діля, сьогодні буде Катя Чілі, сьогодні (на обговорення ініціативи зі створення заказника біля Обирка) приїде багато чиновників на чолі з міністром екології Семераком. Але я вважаю, що глибинна мета проекту - повернутися до витоків, коли ми сіємо хліб, ходимо босі по ріллі, - до витоків, які вже дещо замулилися: діти часом запитують, де те дерево, на якому ростуть булки. До речі, тут дуже сильна дитяча складова: на фестивалі дуже багато дітей. Їх привозять сюди автобусами. Чернігівщина в цьому плані - “forever”.

Поки ми розмовляли із Сергієм під пильним оком шеф-кухарки, інші чернігівці рушили до печі просто неба... При столі біля печі місять тісто, роблять хліб. Телевізійники фіксують процес. Спостерігаємо й ми. Від печі тепло. Пахне хлібом.

Поспостерігавши за дійством, йдемо по чай-каву. Ціни доступні. Чай смачний.

А тим часом фестивальний нарід прямує до невеличкого поля. Там готуються сіяти.

Ось учасники фестивалю, зокрема й воїни АТО, стають край поля, після короткого інструктажу беруться за відра з зерном. Сергій Пантюк кличе сіяти й нас... Лунають обрядові пісні. Зерно падає на ріллю. Згодом по ріллі пройде борона. Накрапа дощ. Це, певне, добре, коли починаєш щось значуще та символічне в дощ).

Хтось поряд говорить у диктофон: “За обрядом сівби спостерігали міністр екології Остап Семерак, голова Бахмацьої райдержадміністрації Віктор Міщук, представники громадськості та преси”.

Священнодійство завершено. Далі всі прямують до клубу. На круглий стіл «Боротьба громади за живу природу». Там мають обговорювати ініціативу екологів хутора Обирок щодо створення заказника. Біля клубу — близько п'ятдесяти представників громади, яка має боротися за живу природу. Громада саме розпочала боротьбу за природу - свариться з хуторянами на чолі з Леонідом Кантером. Заказника не хоче. Люди побоюються, що їх не пускатимуть до лісу, відберуть паї...

Людей просять до клубу — долучитися до обговорення. Круглий стіл починається. Дехто з представників місцевої громади все ж приєднується до дискусії, упродовж якої ініціатори створення заказника розповідають про польський природоохоронний досвід, розкривають можливості, які з'являться у громади, що матиме в розпорядженні цікаву для туристів місцину, доступну, до того ж, для господарювання.

По закінченні круглого столу стає зрозуміло, що ця дискусія аж ніяк не остання. Чи бути заказникові при Обирку — покаже час...

Ми ж прямуємо на майстер-клас із випікання чорного хліба. Його проводить бабуся Галина.

Під час майстер-класу дізнаємося про дивовижні властивості випеченого за технологією бабусі Галини хліба. Мало того, що поживний, — він навіть кілька день не черствіє.

Слід зауважити, що вподовж свята ми побачили багато відомих Україні людей. Серед них - музикант Едуард ДІЛЯ Приступа. Він давній шанувальник Обирку, тож просимо його поділитися враженнями від тамтешніх дійств.

“Я дуже часто тут буваю і на посівній, і на жнивах. Мені такі проекти подобаються. Я тут віддавна. Десь років із п'ять, напевне. Колись давно мене Леонід Кантер запросив, написав, щоби я приїхав, поспівав. І так вийшло, що я таки приїхав. Був концерт, і мені дуже сподобалося. Атмосфера....

Вважаю, що такі мистецькі хутори — це перспективна і прогресивна річ. Учора в мене був концерт. Був вечір відкриття. Сьогодні сіяли хліб. Трошки ще допомагав у створенні культурної програми фестивалі.

Я знаю, що мої друзі приїжджають сюди, коли є змога, тому що це цікаво, пізнавально, екологічно, це оздоровлює, зрештою. Якщо кого це й “б'є по голові” , це його проблеми, адже тут цікаві люди різних професій — і “творчих” і “звичайних”. Тут пропагують здоровий спосіб життя, тут не вживають алкоголь і таке інше. Тут усе екологічно й природно, прогресивно”...

&

Печуть хліб. Настає час обідати. Дегустувати страви, що їх під орудою шеф-кухаря Єлизавети приготували Сергій Пантюк та інші кухарі українсько-американської команди.

Страви чудові...

А ось ми помічаємо, що до нашого гурту підійшов один із організаторів фестивалю, режисер, продюсер та мандрівник Леонід Кантер.

Він погоджується розповісти про те, як утілює свою мрію про Мандри та Дім.

Усі люди мріють про дві основних речі: одна — мандрівки світом, а друга — затишна хата (десь на березі океану, у горах...). Я багато подорожував, тож мені захотілося створити місце для життя, де люди будуть ввічливо спілкуватися, поважати одне одного і берегти довкілля — тобто жити екологічно.

І ось цей формат, мистецький хутір, я придумав, ще коли приїхав сюди, коли тільки купили хату і коли тут зовсім не було нікого з наших друзів і жодних фестивалів ще не було. Адже завдяки творчості, мистецтву, можна зібрати довкола багато дуже цікавих людей. Люди об'єднуються якимось спільним інтересом, і якщо цей інтерес — творчість, то це дуже класно.

Ось уже вісім років пройшло — тепер хутір, справді, змінив своє обличчя. Зараз — куди не підеш — усюди дуже цікаві люди. У мистецькому хуторі - 32 хати. Узимку тут мешкає менше людей, ніж улітку. Тому що більшість із нас мандрують світом, їздять. Тобто, зима — це час, який ми витрачаємо на себе, а літо — на інших. Тут живуть люди з великих міст: Київ, Харків, Донецьк.

Коли я розповів місцевим мешканцям про те, що ми створюватимемо мистецький хутір, то вони сказали: “Та хто тобі дасть, хто дозволить?” У людей тут є упередження, що самим годі щось ініціювати. Але пізніше частина місцевих підключилась. Тут змінилася криміногенна ситуація дуже сильно: злочинність зникла. І це дуже добре. З довколишніх сіл у нас дуже багато друзів. Вони приїжджають до нас. Це люди, які займаються чимось дуже красивим, і ми хочемо вчитися у них, щоби традиції не вмирали, щоб нам передали свої знання. І люди діляться з нами, тому що бачать, що ми відкриті до сприйняття, шануємо їх.

У нас зараз створилася хутірська рада, ми маємо мапу хутора, над якою, я хочу, щоб ми всі трошки подумали, почаклували. Кожен поділився своєю візією генерального плану забудови. У мене декілька ідей, які я хотів би втілити. В нас уже запрацювала школа. Я спробую її “розкочегарити” так, щоби люди дізнавалися про хутір Обирок, спершу почувши про таку дивовижну школу.

Не так давно, Матіївська сільська рада проголосувала за створення спільної громади з Батурином, це новий виток історії. І ми були готові до цього. Знали, які можливості це дає: є змога змінити ситуацію. І все зрештою виглядатиме інакше — так, як у Польщі, яка ще десять років тому виглядала так, як Україна, а тепер — як Франція чи Німеччина, як у Чехії, інших європейських країнах.

Потрібно лише, щоб громада працювала на інтерес громади, а не на інтерес окремих людей. Щоб люди хотіли жити там, де вони живуть.

Тим часом нам нагадують програму другого дня. Майстри розказують про свої заходи. А ось художники-аматори запрошують на ще один майстер клас. Він має дещо провокативну назву: «Голі баби 18+». Проводити його має художниця Вероніка Засадна.

Ще — фестивальні активісти пропонують долучитися до іншого дійства — гри, що змінює долі. Кажуть, що гра — крутіша за мафію, що в неї полюбляють грати закордонні парламентарії, бізнесовці...

Не судилося нам змінити долю: пішли на майстер-клас Вероніки Засадної. Дехто з учасників згадав художню школу. Малювали швидко. На екрані блимали фото натурниць. Учасники бавилися світлом і тінню, осягали суть пропорцій, силу ліній, творили форми, ламали вуглики, кришили крейду, кликали музу, м'яли папір, фіксували твори лаком...

Утім, наше перебування на фесті добігало кінця. Як би не хотілося послухати кіборга Чуба, який розповідав про власний курс велореабілітації “КРУТЬ”, долучитися до Чемпіонату з Обирського футболу, дізнатися від Ольга Корнюшини дещо корисне про аромотерапію, послухати концерт за участю “Рожаниці”, «Зроби Крок», Freel, «Katya Chily Group»...

Проте насувалася гроза, треба було вертатися...

Для нас це був перший фест в Обирку, але я впевнений — не останній)

П.С. Коли ви читатимете цей текст, учасники фестивалю готуватимуться до обговорення весняного дійства при ватрі. Добре, коли є нагода обговорити щось справжнє та потрібне.