Останнє оновлення: 19:46 вівторок, 20 листопада
«#ВКраїна: Чернігівщина шляхами Кобзаря»
Ви знаходитесь: Культура / Література / Vkraina / Остання путь Кобзаря: як Чернігівщина прощалася з Тарасом Шевченком
Остання путь Кобзаря: як Чернігівщина прощалася з Тарасом Шевченком

Остання путь Кобзаря: як Чернігівщина прощалася з Тарасом Шевченком

Сайт «Високий Вал», радіо «Ера-ФМ» продовжують соціально-освітній спец-проект «#ВКраїна: Чернігівщина шляхами Кобзаря» за підтримки національного телеком-оператора «Київстар».

Цього разу ми розповімо вам про останню подорож Тараса Шевченка Чернігівщиною, яка, на жаль, була жалобною.

Як наш край зустрів звістку про смерть Великого Кобзаря?

Де на Чернігівщині прощалися із Шевченком?

Хто зі славетних чернігівців проводжав Кобзаря в останню путь та зберігав пам’ять про поета?

У пошуках унікальної інформації, наші журналісти об’їхали рідну Сіверщину, – де бував Кобзар, де він творив та закохувався.Ми поспілкувались з чималою кількістю фахівців і зібрали для вас багато цікавого.

Незмінними провідником і помічником у цій подорожі нам був http://vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх європейських мап нашої країни.

ПРИМІТКА: Весною 2014 року українцям безкоштовно став доступний ще й мобільний додаток Vkraina для Windows 8 та Windows Phone 8.

Посилання на Vkraina у AppStore: http://bit.ly/WnkCnW.

Посилання на Vkraina у Google Play: http://bit.ly/1lEPf4e.

Сумна звістка про смерть Тараса Шевченка у Петербурзі миттю долетіла до України. Люди передавали цю інформацію з вуст у вуста. Відомо, що заупокійні відправи за поетом проводилися і у церквах Чернігова, говорить завідувачка науково-освітнім відділом Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського Наталія Самохіна.

Як ми знаємо, було прийнято рішення про перепоховання Великого Кобзаря на рідній українській землі: так, як колись і мріяв поет. 26 квітня 1861 року свинцева труна із прахом Шевченка рушила із Перербурга Московським шляхом у напрямку України. Вже на початку травня жалобна процесія дісталася меж Чернігівської губернії.

Тут поета зустрічали тисячі людей. Серед міст і селищ Чернігівщини в останню путь Тараса Шевченка проводжав і Батурин. Як повідомляли сучасники тієї сумної події, у колишній гетьманській столиці попрощатися з Кобзарем прийшли мало не всі містяни. У пам’ять про цю подію у 2011 році в Батурині возвели церкву Святого Миколи, на місці, де була труна із прахом Шевченка.

 

Далі жалобна процесія рушила до Борзни. У маленькому містечку поета проводити в останню путь зібралось чимало місцевого люду, у тому числі й відомий український поет-романтик, друг і шанувальник Кобзаря Віктор Забіла.

Віктор Забіла

До наших часів зберіглася доволі цікава історія, пов’язана із прощанням з Кобзарем у Борзні. Серед усього люду, який прийшов проводити великого поета і пророка був і викладач місцевого повітового училища, який, на диво, не знав, хто такий Тарас Шевченко.

Побачивши натовп людей та труну, той спитав у Віктора Забіли: «Кого це везуть у свинцевій труні?». Він відповів: «Везуть коваля». Викладач неабияк здивувався: «А чого його так шанують?». На що Віктор Забіла обронив: «Тому що добре кував».

Віктор Забіла супроводжував труну із Шевченком аж до самого Канева. Документально зафіксовано, що наш видатний земляк був одним із копачів могили Великого Тараса.

Серед інших відомих діячів Чернігівщини того часу прощалися із Шевченком, зокрема, Олександр Лазаревський. Протягом усього життя він підтримував Кобзаря та не полишив друга у біді, коли той перебував у засланні в Оренбурзі.

Відомо також, що супроводжував труну Шевченка його близький товариш художник Григорій Честяхівський, який зробив замальовки на місці перебування труни Шевченка. «Завдяки цим малюнкам ми і дізналися про те, що із Шевченком прощалися на Чернігівщині», говорить Наталія Самохіна.

Далі процесія побувала в Оленівці, де свого часу Шевченко був на весіллі Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок. У лісі за містечком влаштували поминальний обід та відспівали Кобзаря.

 

У Ніжині, де також відспівували Шевченка, попрощатися з поетом прийшли всі гімназисти та цехові майстри.

Спасо-Преображенський храм у Ніжині, де відспівували Шевченка

Далі процесія через Носівку рушила до Козельця у напрямку Кєва, де у Миколаївському храмі труна перебувала протягом ночі.

Цю карту, де зображено Сіверщину ви можете знайти на http://vkraina.com.

На в’їзді до Києва труну Шевченка зустрів архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет Гумілевський, який благословив тіло небіжчика. У столиці труна із прахом Шевченка перебувала у церкві Різдва Богородиці. Наступного дня пароплавом «Кременчук» її доставили до Канева, де протягом декількох днів написали землю на могилі Шевченка.

 

Усі сумні думи та переживання українців доволі влучно передав громадський діяч, згодом – перший біограф Кобзаря Микола Чалий: «Скорбота наша надто велика, щоб передати її словами і надто глибока, щоб поглиблювати її сумними закликами. Слава цього імені не вмре з роками».

За 2 десятки років після смерті Кобзаря його могила у Каневі почала поволі занепадати. Хрест на могилі зруйнувався. На цю проблему звертали увагу багато сучасників. Першим на допомогу прийшов саме наш земляк – відомий меценат та любитель всього українського Василь Васильович Тарновський.

Він був знайомий із Тарасом Шевченком ще з 7-річного віку. Він бачився з Тарасом Григоровичем у маєтку, яким опікувався його батько у селі Потоки на Київщині. Там Кобзар гостював 1845 року.

Вдруге вони побачилися вже за 15 років у Качанівці. Тоді, під час однієї з прогулянок, Шевченко сказав молодому Тарновському «Як умру, то поховайте мене тут», маючи на увазі, що мріяв знайти спокій на рідній українській землі.

Ці слова, певно, неабияк вразили Василя Тарновського, адже вже у 1880 роках, пишучи про руйнування могили Шевченка у Каневі для газети «Киевлянин», він, зокрема, зазначав: «Разрушается дорогая моему сердцу могила, то я как человек, близко знавший покойного, не могу на это созерцать».

 

Він виділяє 1000 карбованців на виготовлення нового хреста і облаштування могили. На його замовлення було виготовлено червонний хрест. Згідно цього проекту довжина могили мала збільшитися більше, ніж удвічі.– до 12 сажнів (приблизно до 25 м), висота – до 7 аршин (приблизно до 5 м).

Проект хреста був розроблений академіком архітектури Віктором Сигучовим. Василь Тарновський створив для постаменту чудовий чавунний, бронзований барельєф Тараса Шевченка. На зрізі оригіналу знаходиться його підпис.

Василь Васильович Тарновський

 

Тарновський добре знав Тараса Шевченка, в його колекції було немало портретних зображень поета, був у нього і оригінал посмертної маски митця, збережений художником Григорієм Честахівським, а також бюст в натуральну величину, гіпсовий, роботи Каменського. Архівні документи свідчать, що Василь Тарновський підібрав і слова Тараса Шевченка до дошки на хресті:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї господа моліть.

На жаль, дивовижний хрест поруйнували у 1920х роках. Потім його відновили і зараз він стоїть на території Каневського заповідника.

Саме завдяки Василю Тарновському до наших днів дійшла найбільша Шевченкіана, яка нараховує понад тисячу одиниць зберігання. Більша її частина зараз перебуває у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві.

 

У наступному матеріалі соціально-освітнього спецпроекту «#Вкраїна: Чернігівщина шляхами Кобзаря» ми розповімо про те як Чернігівщина увіковічнила пам’ять Великого Шевченка, а також про історію спорудження найкрасивішого пам’ятника Кобзареві в Україні, що прикрашає чернігівський Вал.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM


Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Розбираються, як мікроавтобус опинився під причепом «КамАЗа»

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор