Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
Грузія
Ви знаходитесь: Політика / Україна / The Wall Street Journal: Володимир Бонапарт

The Wall Street Journal: Володимир Бонапарт

Що далі російські танки просуваються в Грузію, то більше світ усвідомлює істинність наполеонівських амбіцій Володимира Путіна, йдеться в редакційній статті The Wall Street Journal.

Забезпечивши собі авторитарний перехід на посаду прем’єр-міністра при маріонетковому президенті, Путін сьогодні намагається відродити панування Росії в Євразії. Він узяв на приціл Україну, і навіть країни Балтії можуть опинитися в небезпеці, якщо Путіну дозволять діяти безкарно. Захід повинний заявити, що Грузія - це вже занадто.

 

Неважливо, хто першим відкрив вогонь минулого тижня в Південній Осетії, сепаратистській області Грузії, тому що Москва використовує проблему сепаратизму як підставу для розгрому армії Грузії і, якщо удасться, для зняття її уряду, обраного демократичним шляхом. У понеділок російські сили ще далі просунулися усередину власне грузинської території. Вони відкрили другий фронт на заході, з боку іншої провінції - Абхазії - і взяли місто Горі в центрі Грузії, розташоване у 40 милях від столиці Тбілісі. Цими маневром вони розсікли країну навпіл й ізолювали її порти, велику частину яких Росія бомбардувала або заблокувала. Москва відкинула план припинення вогню, складений європейськими державами і підписаний Грузією.

Російські бомбардувальники також завдали ударів по житлових і промислових районах, перетворюючи у фарс обурені заяви Москви про те, що це грузинська сторона не перебираючи убиває мирних жителів. Заяви Росії про те, що Грузія проводить етнічні чистки, тепер виглядають як відпрацьована пропаганда, з метою виправдати добре підготоване вторгнення. Наказу Путіна чекали тисячі військовослужбовців і сотні танків, кораблів і військових літаків.

Хоча наруга над Чечнею була жорстокою, нинішні дії - це найнахабніший учинок путінського режиму, перша наступальна операція військових за межами російської території з часу повалення радянського режиму. Однак ці дії за духом близькі до вже сформованої тенденцією інших погроз і образ, адресованих сусідам Росії: перекривалися постачання нафти і газу Україні, Білорусі, Грузії і навіть Литві, яка є членом в НАТО; Естонія зазнала атаки хакерів; Росія виступає проти розміщення в східноєвропейських державах - членах НАТО двох протиракетних об’єктів, які не здатні нейтралізувати наступальний потенціал Росії.

Ми не випадково робимо в нашій статті наголос на темі НАТО. Вторгнення в Грузію - це ляпас безпосередньо західному альянсові. Тбілісі, як і Київ, прагне до вступу в НАТО. Путін вирішив ужити заходів, поки деякі члени альянсу на чолі з Німеччиною зволікали з розглядом цих заявок. Грузія стала першою. На черзі, можливо, Україна, яка вимагає, щоб Росія забрала з Криму головну базу свого Чорноморського флоту.

Альянс має дати рішучу відповідь, і почати це він може вже сьогодні. Керівництво НАТО надало Росії можливість провести спеціальну зустріч з ним, перш ніж приймати рішення по ситуації з Грузією. Тим часом важко пригадати випадок, коли Росія інформувала НАТО про свої плани на Кавказі. Ця зустріч - шанс повідомити Москві про те, що вступ Грузії та України в альянс знову на порядку денному, і НАТО розглядає всі можливості стосовно Грузії, від доставки гуманітарної допомоги по “повітряному мосту” до військової допомоги - у тому випадку, якщо Росія негайно не виведе свої війська.

Путін ставить на те, що потрібний Заходові більше, ніж Захід - йому, думаючи, що він потрібен заради постачань нафти і стримування іранських ядерних амбіцій. Путін помиляється - зокрема тому, що його “співпраця” із Заходом по іранському питанню зводиться до допомоги Тегерану тягти час і продажу надсучасних систем ПВО іранським муллам. Крім того, Росія потребує західних капіталовкладень і тим більше досвіду західних фахівців для освоєння своїх нафтових і газових родовищ, як мінімум, ніяк не менше, ніж Захід - у постачаннях російських енергоносіїв.

США і Європа повинні чітко пояснити все це. Один зі способів посилення тиску полягає в тому, щоб змусити Росію накласти в Раді Безпеки ООН вето на різкий осуд її власних дій. До речі, про тиск: куди в цю війну ділися усі борці за мир? Невже усі вони зараз у Китаї?

Що стосується Сполучених Штатів, то для президента Буша це, можливо, останній шанс врятувати хоч якусь позитивну спадщину у відносинах з Росією поряд з цінними досягненнями в інших областях Євразії. Буш енергійно підтримує юні демократії цього регіону, але і він, і держсекретар Кондоліза Райс сильно помилилися в Путіні. Зараз найкращий момент публічно визнати, що Буш невірно оцінив Путіна, і для мобілізації Заходу на відповідні міри.

Джон Маккейн проникливіше оцінив російського лідера, що робить честь його зовнішньополітичному чуттю. Кандидат у президенти від республіканців давно вже говорить, що Росію варто вигнати з G8. Учора Маккейн виклав жорстку стратегію Заходу стосовно Росії, яка припускає все, крім воєнних дій. Барак Обама раніше підтримував заявки Грузії та України на вступ у НАТО, але кандидат від демократів досі не деталізував, як він реагуватиме на нинішній конфлікт.

Сполучені Штати мають ще один спосіб ударити Росію по вразливому місцю: зміцнення долара. Слабість “зелених” сильно сприяє рекордному зльоту цін на нафту, завдяки якому Росія, у свою чергу, купається в нафтодоларах, а Путін фінансує свої експансійні прагнення. Учора сира нафта продовжувала дешевшати – ціна барелі упала нижче 115 доларів, і подальше здування цього міхура протверезить сп’янілий нафтою Кремль більш ефективно, ніж будь-які економічні санкції.

* * *

Росія Володимира Путіна – це не колишній Радянський Союз, зациклений на ідеологічній конфронтації в цілому світі. Але вона є бонапартистською державою, яка має намір панувати над сусідами і відновити свою вагу на світовій арені. Якщо російська сторона не усвідомлює, що наполеонівський експансіонізм їй не минеться, то після Грузії Путін напевно піде і далі.

закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM