Російські патрони для єпископа Київського патріархату

За чотири патрони в сейфі – півтора року позбавлення волі. Такий вирок виніс Курганський суд у Росії керуючому Сибірською митрополією Української православної церкви Київського патріархату владиці Варуху (Тищенкову).

Суд так і не з’ясував чи патрони були підкинуті, чи зберігалися у владики як сувенір. Зрештою, а що за злочин у зберіганні патронів без пістолета?

Якщо ви дома тримаєте навіть сокиру – то це ж зовсім не значить, що ви збираєтеся порішити сусіда. А тут – патрони, які самі, без пістолета не стріляють...

Владика Варух завдяки спеціальному кореспонденту газети «Сіверщина» Олександру Волощуку був у Чернігові – привіз частку мощей святителя Іоанна Максимовича, які стали пахнути зразу за Хутором Михайлівським, як тільки в’їхав поїзд в Україну. Аякже – митрополит Іоанн був ніжинцем від роду. Щонайменше троє жінок зцілилися завдяки мощам святителя.

Привіз владика Варух і миро, зварене ще іншим Іоанном Максимовичем – якого згодом назвуть Шанхайським та Сан-Франціскським і зараз він канонізований російською зарубіжною церквою.

Владика Варух служив тоді і проповідував у чернігівських храмах – св. великомучениці Параскеви та святих мучеників Михайла і Федора. Провів прес-конференцію, де зворушливо розказував, як старі українки просять привезти в Сибір, де служить владика, води з Дніпра та землиці на могили...

Повернувшись додому, владика Варух пережив спалення храму в Кургані, де він служить. Це вже було третє спалення.

І ось тепер – суд. Архієпископа Варуха засуджено умовно, але без права виїзду з Кургана – може, це й головне, чого добивалася влада.

Редакція «Сіверщини» попросила прокоментувати засудження владики Варуха Олександра Волощука:

– «ЧеКа» не дрімає…

Новина, яка прийшла з Кургану, мене не здивувала. Те, що митрополит Варух знаходиться під негласним наглядом з боку ФСБ, я знав давно, ще відтоді як познайомився з цією людиною.

Наявність української церкви, та ще й Київського патріархату, не дає спокою багато кому в Кургані. Насамперед – «бійцям невидимого фронту», які в усьому і завжди звикли бачити небезпеку для державної безпеки (це чекістська звичка ще від часів «желєзного Фелікса»). Не маючи способів легального усунення української церкви і митрополита Варуха, поборники «Великої Росії» вдаються до провокацій і погано замаскованого терору.

Свідченням цього є хоча б той факт, що Свято-Троїцький храм у Кургані вже тричі підпалювали (і тричі він відновлювався). Нині ж вдалися до кримінальних провокацій. Я не маю жодних сумнів у тому, що ті самі чотири патрони від ПМ свого часу були підкинуті митрополиту, а тепер вони лише «спрацювали». ФСБ знає, що робить…

Два роки тому, розпочинаючи свою другу Далекосхідну подорож, я завітав у Курган до владики Варуха. Пробув лише один день, і вирушив далі – на Омськ, Новосибірськ, Томськ… Коли через чотири місяці повертався з Камчатки і Командорських островів додому, і знову завернув у Курган, владика «порадував» повідомленням про те, що відразу після мого залишення Кургана влітку до нього приходили люди з ФСБ з великими зірками на погонах і цікавилися, з якою метою приїжджав журналіст з України.

Я тоді не звернув на слова митрополита значної уваги, адже упродовж подорожі не відчував з боку «силовиків» великого інтересу до своєї персони. Але наступного дня, увечері до Свято-Троїцької церкви (Варух якраз перебував по справах у місті) завітав чоловік. Гостю начебто був потрібен владика, але, оскільки його він не застав, то вирішив поспілкуватися зі мною. А для того, щоб розмова «клеїлась», дістав пляшку коньяку. Я не відмовився, але й обережності не втратив, бо надто вже прихильно поставився гість до зовсім незнайомої людини. Незабаром прийшов владика Варух і виставив гостя за двері храму. А мені пояснив:

- Ця людина – сексот ФСБ, і з’явився він тут недаремно. Твоя поява в Кургані знову зацікавила «феесбешників», от і підсилають своїх людей. Тому затримуватися тут тобі не варто. Завтра ж візьму квиток на поїзд...

Стосовно «судової справи» Варуха, то мене дивує інше – чому від цієї дуже незручної для «поборників» людини не позбулися відразу, адже умовним строком могли б і не обмежитися. Хоча, з іншого боку, це зрозуміло – реальне засудження повноважного представника УПЦ КП могло б викликати надто великий розголос у світі. ФСБ у цьому не зацікавлена.

Завершити хочу цитуванням статті одного з опозиційних російських політологів (мовою оригіналу). Бо краще (а головне – правдивіше) сказати про сучасну Росію важко…

«Теперь в России, как и всегда – сажают. За личные дневники, за карикатуры на Путина, за листовки, за лозунг «Миру – мир» могут посадить, во всяком случае, уголовное дело о таком экстремистском призыве на контроле…

Политические посадки сегодня – это особый вид искусства опричников. Так как сажают сегодня, кажется, не сажали ещё никогда. С изощрённой гуманностью. Кого-то могут просто и незатейливо, безо всяких доказательств отправить на пожизненное куда-нибудь в Заполярье. А кого-то будут тонко, демонстративно и медленно убивать на глазах почтеннейшей публики в московских тюрьмах. Могут и просто убить в следственном изоляторе. А могут гнобить долго, годами изматывая на нескончаемых бессмысленных судебных процессах, на которых даже прокуроры говорят под фонограмму…

Тюрьмы превратились в ристалища для садистского разврата скучающей общественности. В суды теперь доставляют с мешками на голове, в думе готовится законопроект о том чтобы судить и расстреливать заочно. Смертной казни, правда, пока нет, но за неё активно ратует русская православная церковь.

Многосерийное такое реалити-шоу, причем зрители иногда меняются с участниками местами. Но это тоже в рамках проекта. Рейтинги зашкаливают.

Это что касается достижений десятилетнего чекистского правления в России. Есть, правда, и отдельные недостатки. Война на Кавказе, летящие под откос поезда, срывающиеся ни с того, ни с сего турбины электростанций, взрывы газопроводов, поджоги отделений правящей партии и милиции. И тихий недовольный ропот.

Но пока всё под контролем. Пока…»

Збільшити

Збільшити