Поле битви – правда. Деснянська

Другий рік у Чернігові тліє скандальна ситуація, виплескуючись часом на сторінки газет та Інтернату. Іскрить скандал у зверненнях до облради та ОДА. Долітають іскри до столиці – голови НСЖУ, Прем'єр-міністра України.

Неприємного відтінку додає те, що скандал не вщухає навколо «Деснянської правди» - поважної газети, яка є джерелом інформації для багатьох тисяч її читачів. Чи можна вірити газеті, коли в редакції ладу немає?

Спочатку в редакції «Журналіста України» звернули увагу на проблему в «Деснянській правді», прочитавши в Інтернеті матеріали сторін конфлікту. Потім вивчали листи обох сторін в усі інстанції.

Під час відрядження до Чернігова я спілкувалася з головою обласної організації НСЖУ Іриною Мельник і начальником управління з питань преси та інформації ОДА Наталею Авер'яновою, головним редактором «Деснянської правди» Ларисою Міловою і її опонентами – журналістами, які переживають за подальшу долю газети. Та з іншими фігурантами подій.

Як завжди буває в конфліктних ситуаціях, взаємні звинувачення і спростовування сказаного, мов тенісний м'ячик, літали з поля на поле далеких від спорту супротивників. Але саме з цих зустрічей, подальшого розвитку подій у «Деснянській правді» склалася картина того, що відбувається.

Шахер-махер

Так, за словами Наталі Авер'яновоі, у 2007 році стався безпрецедентний випадок: голова правління ВАТ «Редакційно-видавничий комплекс «Деснянська правда» Володимир Івашко без погодження із засновниками газети і без належного, як завжди, затвердження кандидатури на сесії призначив головним редактором газети «Деснянська правда» Ларису Мілову (на фото вище).

До чого тут ВАТ? Закон про друковані ЗМІ надає можливість співзасновникам видань реєструваїи редакції як окремі юридичні особи, а також передавати права і обов'язки видавця будь-кому. Отже, свого часу установчою угодою між співзасновниками газети - облрадою, ОДА і первинною журналістською організацією редакції було визначено видавцем саме ВАТ «РВК «Деснянська правда», який мав «надавати необхідні адміністративні та виробничі приміщення, обладнання, здійснювати матеріально-технічне забезпечення випуску газети».

При цьому редакція «Деснянської правди» ставала структурним підрозділом ВАТ РВК. Найпершої такої угоди я не бачила. «ЖУ» має у своєму розпорядженні лише документ 2000 року. Він підписаний тодішніми головами облради і ОДА Петром Шаповалом, Миколою Бутком і (увага!) головою журналістського осередку паном Борисенком. Він одночасно був, ну зовсім по-біблійному, один у трьох іпостасях: головним редактором «Деснянки», директором РВК і очолював первинну журналістську організацію.

Навіщо було права видавця віддавати РВК, у минулому - обласному компартійному видавництву, в одній будівлі з яким розмішувалися й інші газети, котрі не виявили бажання стати його структурним підрозділом)? Як згадують ветерани чернігівської журналістики, тому що «деснянці» у ті скрутні часи жили, як «ситі коти».

Зрозуміло, адже видавництво, реорганізоване у РВК, мало кілька джерел прибутку і завжди могло матеріально підтримати своїх газетярів. Тоді як інші журналісти намагалися виживати самотужки. Втім, це справи давні, але правду кажуть: ніщо безслідно не минається.

«Куда, куда течет вода?»

За словами Наталі Авер'яновоі, установча угода 2000 року діє й донині. Підтвердила те, що після 2000 року угода не змінювалася, і головний редактор «Деснянської правди» Лариса Мілова.

Стосовно цього виникає чимало запитань.

Чому, наприклад, під нею стоять підписи людей, які уже давно не обіймають своїх посад? Чому жодна з сторін протягом кількох років, і навіть коли вже розгорівся скандал навколо «Деснянки», не порушила питання про внесення змін до угоди? Адже протягом місяця після кожного року пролонгації угоди співзасновники газети мали право заявити про незгоду з її змістом.

В тій угоді 2000 року хоча і йдеться про те, що редакція є структурним підрозділом РВК, сказано, що «первинна організація журналістів редакції газети «Деснянська правда» забезпечує формування редакційного колективу». І, як згадують газетярі, саме на журналістських зборах висували кандидатуру редактора, яку потім затверджували на сесії облради. І лише після цього видавався відповідний наказ РВК.

Напевно, юридичні служби ОДА і облради «дрімають», а первинна журналістська організація не зуміла забезпечити захисту своїх прав достойний юридичний супровід?

Лариса Мілова твердить, що її призначення цілком законне, бо відповідає вимогам статуту ВАТ РВК «Деснянська правда». І вона має рацію, адже установча угода співзасновників, на яку посипалися її опоненти під час наших розмов, не регламентує і не може регламентувати діяльність ВАТ. Тож акціонери спокійно і цілком законно внесли зміни до статуту свого акціонерного товариства. Ці зміни нібито й дозволили Володимиру Івашку призначити головним редактором інженера-економюта Ларису Мілову.

І знову ж таки виникають запитання. Якщо дійсно до статуту ВАТ внесли такі зміни, чому на це облрада – один з головних засновників газети і власник контрольного пакету акцій ВАТ – так легко згодилася?

Про доброту душевну говорити – не той випадок. Значить, або недомислення, або – навпаки – дуже далекоглядні плани, направлені... От куди направлені, можна лише розмірковувати.

«На кухне дома не сиди – на выборы в совет иди»

Може, все було б добре з призначенням Лариси Мінової на посаду, адже редактор, з огляду на економічну ситуацію, має бути добрим менеджером, щоб не потопити корабель свого видання. Та подальші події показали, що не все так просто і добре, як хотілося б.

Буквально після двох тижнів керівництва газетою новим редактором колектив журналістів «Деснянки» (під листом стоять десять підписів) звернувся до облради та ОДА.

Вони зазначають, що втручання в роботу редакції голови ВАТу призвело до призначення головним редактором людини, яка не має фахової освіти.

Писали журналісти тоді (і тепер говорять те саме) про перекоси у штатному розписі редакції, кількаразове зменшення площ приміщень, просили депутатів облради розібратися у нездоровій, на їхню думку, ситуації в колективі.

І тут же вони зазначають: «На власному досвіді ми вистраждали просту істину, що редакція має бути окремою юридичною особою».

Оскільки ні обласна рада, ні ОДА належним чином не відреагували на цей відкритий лист, конфліктна тріщина з часом ставала все ширшою і глибшою. Минув рік від часу звернення, а спокою і злагоди немає.

Євдокія Тютюник, Людмила Пархоменко, Любов Потапенко, Володимир Лисенко виступили проти новопризначеного редактора і висловили свої критичні думки. Вони розповідали при зустрічі, що давненько вже відчувають необ'єктивне ставлення до себе з боку Лариси Мінової.

При тому, що журналістська зарплата найбільше залежить від кількості публікацій, їхні матеріали часто не виходили друком або невиправдано скорочувалися.

Принагідно хотілося б зауважити, що на недопущення на сторінки газети скаржиться і представник одного із співзасновників(!) видання – начальник управління з питань преси та інформації ОДА Наталя Авер'янова. ОДА ніяк не змогла опублікувати важливу інформацію про розподіл коштів субвенції по газу. Не завжди мають доступ на сторінки газети депутати облради. У той же час наголошується, що матеріалам голови облради Наталії Романової постійно віддається для виступів чимало газетної площі.

Особливо вражає приклад, коли без позначки «реклама» на двох третинах першої сторінки «Деснянки» було вміщено репортаж, як голова облради пані Романова відкривала... пив-бар. Оце, бідкаються журналісти, така вам боротьба влади і обласної газети з алкоголізмом і генделиками!

«А не будут брать – отключим газ!»

Журналістів непокоїть також, що в «Деснянщ» з приходом нового головного редактора практично не стало планування випуску газети, відкритого аналізу і обговорення уже виданих номерів.

Опоненти редактора не можуть зрозуміти, чому їх не кличуть на зустрічі з цікавими людьми, що проходять в редакції? Чому тільки ЦИМ журналістам відключили доступ до Інтернету? Чому керівництво газети не дає ім можливості відповісти на закиди проти них, опубліковані на сторінках рідної «Деснянки»?

І вже інакше, ніж чіплянням, не назвеш вимогу головного редактора до журналіста Володимира Лисенка писати пояснювальну записку за повернення з обідньої перерви на 10 хвилин пізніше. Чи варто згадувати, що основна робота журналіста – не за письмовим столом?

Дії редактора - не просто чіпляння до неугодних. Впевнена, Лариса Мілова таким чином хоче довести число членів у первинній журналістській організації (нагадаю - співзасновниці газети) до лояльної її планам кількості.

Ще одна дивина: коли журналісти хочуть звернутися із скаргою на пробпеми в редакції до голови РВК Володимира Івашка, його секретарка не бере заяви до реєстрації. Отже, розповідають журналісти, заяви, аби вони потрапили на стіл до начальника, доводиться надсилати поштою.

І відповіді на свої звернений до облради отримали не на свою, а на адресу головного редактора – тієї самої Лариси Мілової, на роботу якої вони скаржилися.

Як намилена

Головний редактор усіх закидів не визнає. Під час зустрічі вона скаржилася: опоненти у вічі нормально з нею спілкуються, а потім, мовляв, викидають на сайт «Високий вал» необгрунтовано критичні, на й думку, матеріали.

Вона розповідала про свій великий досвід видавничої роботи, набутий у Прилуках, де свого часу заснувала і видавала комерційну газету оголошень.

Вона весь час наголошує, що йшла в редакцію «Деснянської правди» саме менеджером, а не журналістом. Для забезпечення літературного боку справи Лариса Леонідівна, за її словами, залучила літературного редактора Лесю Кошель. Розповіла, що в газеті є багато цікавих нововведень у комп'ютеризації видання, і вона дуже пишається цим.

Всьому можна б і повірити. Був навіть момент, коли здалося, що все сказане проти Лариси Мілової – прикрі вигадки наклепників.

Але ось випливає на поверхню неправда. Під час розмови вона палко доводила, що з її приходом тижневий тираж вперше піднявся від 45 тисяч примірників у 2007 році і першому півріччі 2008 року до 74 тисяч у другому півріччі 2008-го.

Та було б, мабуть, краще, аби вона тієї теми не торкалася. Адже тут же, буквально за кілька хвилин, четвірка журналістів разом із своїм колишнім редактором Віктором Мукою показала січневий номер «Деснянки». Чорним по білому зазначено тираж – 38 тисяч 610 примірників.

Це при тому, що вже за керівництва Лариси Мілової до штату газети серед шістьох нових співробітників був прийнятий і працює заступник головного редактора по зв'язках з органами влади і з питань передплати.

Пізніше казус з тиражем Лариса Леонідівна пояснила так: «Я ж вам говорила, що тираж у 2009 році дещо знизився». Але ж оце «дещо» - майже половина тиражу!

Тиражний пшик

Пояснення знайшлося в обласній організації НСЖУ, ОДА, а насамперед - в самій редакції. Усі розповідали, що в другому півріччі 2008 року тираж значно збільшився, коли газету передплатив за власні кошти народний депутат України від БЮТу – людина, відома на Чернігівщині і в Києві.

Нині, у лютому, тижневий тираж газети «Деснянська правда» знизився ще на 10 тисяч примірників. Це після того, як у січні газета почала пропус¬кати вівторковий номер і стала виходити не тричі, а двічі на тиждень. І що б там не було, але, кажуть люди, тираж «Деснянки» до 28 тисяч примірників ще ні разу не опускався.

Отже, виявляється, надто швидко здібності головного редактора-менеджера без спонсорських вливань лопнули, як мильна булька.

До речі, сайт «Чернігівський монітор», розповідаючи про засідання президії обласної ради, цитує голову облради: «В останньому півріччі народний депутат від БЮТу не передплатив 11 тисяч читачів, тому і спад. Але якби кожен з депутатів обласної ради, члени партій та фракцій підписалися на газету, то тиражі збільшилися б».

Трансформація, оптимізація... прихватизація

На тому за сіданні президії вчергове йшлося про можливу трансформацію редакції «Деснянки» із структурного підрозділу ВАТу в окрему юридичну особу. Яку саме? Це питання найбільш хвилююче.

Прозвучало припущення про можливий варіант потрапляння все ще потужного медіаресурсу. яким є «Деснянська правда», у приватні інвесторські руки. А журналісти, навпаки, висловлюються за створення редакції – комунального підприємства.

Цікаво, що питання про необхідність отримання редакцією статусу юридичної особи на минулорічних листопадових зборах колективу порушила Лариса Мілова. Одночасно висунувши пропозицію про створення в редакції громадської організації.

Це насторожило журналістів: про введення у співзасновники редакції первинної журналістської організації не йшлося. Навпаки, зі слів Лариси Мілової, журналісти зрозуміли, що й серед засновників газети журналістську організацію у майбутньому вона не бачить. А двоє інших співзасноеників – облрада і ОДА – від засновництва нібито відмовляться.

Громадська організація була створена і зареєстрована. От і подумайте: навіщо в редакції ще одна громадська організація? Впевнена, таким чином чернігівські рейдери забезпечать юридичну бездоганність включення «громадськості» в створення редакції.

Але як «видавити» із співзасноеників газети первинну журналістську організацію? Теж нескладно. Ще Макіавеллі вчив: розподіляй і володарюй.

Сьогодні в первинному журналістському осередку 36 осіб, серед яких працюючих – дев'ять. Всі решта – ветерани. Звертаються в різні інстанції – четверо. Чому?

По-перше, мабуть-таки, первинному осередку (нагадаю – співзасновнику «Деснянки»), який очолює колишній редактор Віктор Муха, треба бути більш активним і підключати до боротьби за права організації всіх членів спілки.

По-друге, думаю, пані Лариса різними методами, про які говорилося вище, має намір або звільнити, або приборкати неугодних.

Створення нової ГО спричинило новий виток протистояння і нові звернення журналістів «Деснянської правди» з проханням розібратися і допомогти до голови обласної організації НСЖУ Ірини Мельник.

Пишіть листи. Дрібним почерком

Запрацювала ланцюжкова реакція: голова ОО НСЖУ після звернення журналістів у листопаді 2008 звертається до депутатів Чернігівської облради. Та розгляд питання весь час відкладає від сесії до сесії.

Ігор Лубченко, занепокоєний розгортанням подій навколо «Деснянки», звернувся до обласних керівників - голови облради і голови ОДА, а також до прем'єр-міністра України – голови БЮТ Юлії Тимошенко з настійливим проханням зупинити колотнечу навколо однієї з найстаріших газет. Саме представники БЮТу очолюють і обласну раду, і РВК.

Але відповідь від прем'єра – голови БЮТу – чомусь надійшла не до НСЖУ, а до Державного комітету з радіомовлення і телебачення.

Відчуваєте різницю між Національною спілкою журналістів України і Держкомтелерадіо? Тоді ви зрозумієте «відповідальність» тих, хто готував відповідь, хто мав би розібратися в конфлікті, за яким стоять не тільки члени колективу, а й тисячі читачів «Деснянки».

Надійшла відповідь на звернення голови НСЖУ Ігоря Лубченка І з облради за підписом голови Наталі Романової. Вона запевняє, що обласна рада ніколи не порушувала і не розглядала питання щодо зміни складу співзасновників газети.

Звучить також запевнення, що «на сьогоднішній день постійними комісіями обласної ради досліджується економічна доцільність створення підприємства комунальної чи іншої форми власності з контрольним пакетом акцій, бо за попередніми розрахунками, дане підприємство повинно дотуватися з обласного бюджету. Вивчається також питання майнових прав у разі виділення редакції зі складу ВАТ та можливих статутних внесків співзасновників».

Цікаво, за якими розрахунками? Як я не намагалася їх отримати у Мілової, так і не дізналася про фінансовий стан справ.

У відповіді заступника голови ОДА Володимира Приходька, зокрема, говориться: «Чернігівська ОДА у межах наданих їй повноважень вживає заходів для повернення існування редакції у правове попе. Надання редакції статусу юридичної особи зі збереженням існуючого складу співзасновників обговорювалося з керівництвом обласної ради. Але від пропозиції створити ТОВ «Редакція газети «Деснянська правда» і затвердити таке рішення на сесії, що відбулася 3 пютого 2009 року, голова облради відмовилася.

До того ж, ВАТ, структурним підрозділом якого є редакція, реорганізувало дві редакції – «Деснянської правди» і «Черниговской недели» - у редакційний відділ ВАТ. Це вкрай ускладнило врегулювання ситуації найближчим часом.»

Було ваше – стало наше

Під час нашої зустрічі з Ларисою Міловою я не могла не запитати: а навіщо йти від добра і шукати пригод, відокремлюючись від РВК, який дає оргтехніку, приміщення, дозволив з приходом Лариси Мілової суттєво розширити штат працівників з досить високим службовим статусом і зарплатами.

Але Лариса Леонідівна запевняє: «Деснянка» - газета самодостатня і зможе заробляти собі на хліб.» (3 огляду на останні події з падінням тиражу - це трохи сумнівно).

В той же час опозиційні до Лариси Леонідівни журналісти твердять: у них є диктофонний запис її слів про збитковість газети. І тут же на примітивних розрахунках вартості рекламної сторінки вони доводять, що газета збитковою бути не може.

- І це ще не все, - кажуть журналісти, - у газеті публікуються рекламні матеріали без відповідної рубрики або спеціальної позначки. Цим не тільки вводиться в оману читач. Викликають такі публікації питання фінансового характеру: чи оплачена прихована реклама належним чином?

Як же Лариса Мілова планує вести корабель газети, коли РВК припинить фінансування? На жаль, так і не отримала конкретної відповіді. І чи впевнена головний редактор Лариса Мілова, що співзасноеники газети - облрада і ОДА, первинна журналістська організація – висловлять бажання укласти угоду про видання газети саме з цією редакцією?

Як сказано раніше, площі «Деснянської правди» урізані. Газета Чернігівського району «Наш край», редакція якої працювала у будинку ВАТу на проспекті Перемоги, змушена була через виставлену надто високу орендну плату шукати собі прихистку в іншому місці. Кажуть, на один поверх зменшилися площі, на яких працює обласна ТРК.

Зате, коли йдеш коридорами РВК, в очах рябіє від вивісок комерційних структур. Звісно, гроші на прожиття заробляти треба. Але не можна забувати про головне призначення РВК - не заганяти в глухий кут своїх кревних – ЗМІ, для яких і створювали РВК.

Дивним видається й наказ N9 2 від 9 січня 2009 року, який підписав голова ВАТу Володимир Івашко. Цим наказом оголошено шляхом об'єднання редакцій «Деснянської правди» і «Черниговской недели» утворення нового структурного підрозділу – редакційного відділу.

В ОДА не можуть збагнути, навіщо приєднувати редакцію незбиткової газети з солідним тиражем до «Деснянської правди», у якої тиражі (а значить і прибуток) явно знизилися?

До ювілею

Ніяким здоровим глуздом не можна виправдати розправу з музейною кімнатою газети «Деснянська правда». У 2008 році «Деснянка» мала б відзначати своє 170-річчя. Ось і відзначення знаменної події.

У великому приміщенні колишньої музейної кімнати панує стіл з набором посуду для чаювання (і не тільки). Навіть банер з назвою газети «Дес¬нянська правда» замінили на новий - ВАТ «РВК «Деснянська правда».

Про 170-річчя «Деснянки» згадали тільки в публікації «Сільських вістей» та й то через рік після визначеного ювілею.

Не менш цікавий і P.S. до публікації: «Колектив «Деснянської правди» готується відсвяткувати 170-річчя рідної газети, але після того, як досягне поставленої мети – повернути редакції статус юридичної особи.» Це всеодно, шо, мовляв, відзначу день народження, коли заміж вийду.

Слизькі світу цього

... Не будемо повторювати слова про те, що абсолютної незалежності медіа ніде в світі і ніколи не було, та й навряд чи вона десь і колись буде. Ця Істина вже не одному поколінню журналістів набила оскомину.

Інша річ – як нам, журналістам, навчитися захищати своє право (визначене законодавством!) на професійну роботу, на створення якісного інформпродукту. а головне – право читачів (глядачів, слухачів) - на отримання саме такого продукту.

Журналісти з «Деснянки» (вже не в повному складі) поки що тримаються. Хоча свого часу їхні старші колеги бездумно і безвідповідально погодилися ліквідувати редакцію і пішли під крило видавництва.

Чим завершиться нинішня колізія? Невже підтвердженням того, що ми, журналісти, роз'єднані і не можемо і не бажаємо узгоджено протистояти тиску?