«Найчернігівське» місто Сибіру. Фото

Продовжуємо віртуальну подорож назустріч сонцю разом з підготовкою однойменної книги мандрівника-дослідника Олександра Волощука.

За два тижні (реального часу подорожі) ми дісталися Томська – «найчернігівського» міста російського Сибіру.

Слово автору:

14 липня, 16-й день подорожі. А ще – національне свято Франції, день взяття Бастилії. Хоча, звичайно, до Франції я ніякого відношення не маю. В усякому разі, поки що.

Франція – на заході, а мій шлях пролягав на схід, назустріч сонцю. Наступним ключовим містом після Новосибірська для мене мав стати Томськ. Щоб спростити процес вибирання з мільйонного міста, скористався електричкою, доїхавши за 21 рубль до станції Болотної.

Звідти до Томська залишалось трохи більше 130 км. Цю відстань подолав досить швидко автостопом, зупинивши легковий „Ніссан”. На трасі з машиною мало не трапилась пригода. Назустріч їхав „КамАЗ”, завантажений цеглою. На нерівному асфальті вантажівка підскочила і з кузова на дорогу вилетіло кілька цеглин. Якби „Ніссан” був на 40-50 сантиметрів ближче, траєкторія польоту однієї із цеглин перетнулась би з напрямком руху машини. Помножте швидкість на масу – наслідки були б невтішними...

Томськ – старовинне сибірське місто на р. Томь, обласний центр. Заснований в 1604 році. Населення 490 тис. чоловік. Машинобудування і металообробка, хімічна, деревообробна, харчова промисловість. Найдавніший у Сибіру університет (заснований в 1878 р.). Науковий центр Сибірського відділення РАН. Місто надзвичайне багате архітектурними пам’ятками, в тому числі й справжніми шедеврами дерев’яного зодчества. Багато мандрівників минулих століть називали Томськ найкрасивішим містом азійської частини Росії.

 Пам’ятаєте пушкінські рядки – „У лукоморья дуб зелёный…”? Хто у дитинстві не захоплювався таємничою казковою країною, зображеною поетом в першій пісні поеми „Руслан і Людмила”!

Але мало хто знає, що ця легендарна країна лежала, згідно середньовічних карт, в нижній течії Томі, тобто саме на території сучасної Томської області. На карті французького географа Г. Самсона, опублікованій в 1688 р. в Римі, так і написано – Lucomoria. Через Лукомор’я древні новгородці торували собі шлях у Сибір.

 В столиці стародавнього Лукомор’я - Томську - мене мав приймати голова неофіційного чернігівського земляцтва Михайло Худобець, з яким я ще задовго до подорожі познайомився завдяки „інтернету”. Він гарантував розташування в місті і багату культурно-журналістську програму. Зустрілися з Михайлом Яковичем біля центрального корпусу Томського університету і спочатку поїхали на його робоче місце – в офіс ЗАТ „Томськнафта” на Дально-Ключевський вулиці.

 Кілька слів про Михайла Худобця. Він корінний чернігівець, але з 1960 року мешкає в Томську. Приїхав сюди працювати після служби в армії та й пов’язав подальше життя з Сибіром. Працював оператором нафтопромислу, майстром і інженером з дослідження свердловин, був комсомольським ватажком і профспілковим діячем. Почесний нафтовик Росії, член Спілки журналістів РФ, автор книги „Во власти долга”.

Маючи неабиякі зв’язки в місті, вирішив об’єднати вихідців з Чернігівщини. А таких в Томську виявилось чимало - приблизно 30 чоловік. І що дуже важливо, майже всі вони добре знані в місті і регіоні люди: лікарі, науковці, педагоги, заслужені нафтовики. До створення офіційної організації справа не дійшла, але томські чернігівці беруть участь у багатьох заходах, які проводить томський Центр української культури „Джерело”.

Тільки от, як я зрозумів згодом, між „Джерелом” і чернігівським земляцтвом великої злагоди немає. За словами голови ЦУК „Джерело” Мирослави Філіпової, чернігівці намагаються виокремити себе з-поміж інших українців і неадекватно ставляться до вихідців із Західної України. Коментувати не буду.

 Михайло Якович запропонував таку програму дій:

 - Зустрічі із земляками розпочнемо завтра. Зараз поїдемо на квартиру, де житимеш. Вона належить моєму синові, але зараз в ній ремонт, тому квартира вільна. Ліжко, холодильник, гаряча вода – все це є. А ще – чудовий вид з вікна і поруч з будинком – річка Томь. Якщо забажаєш, то можеш скупатися.

 Ми поїхали на Заозерний переулок, в старовинну частину Томська, яка має назву Заозер’я. Сто років тому тут було невелике озеро, але з часом висохло. Щоправда, залишилась вулиця з назвою Набережна озера, хоча самого озера вже давно немає. Розташувався у наданій мені на чотири дні квартирі, відпочив, а увечері, вже на заході сонця, вирушив на річку.

Кілька днів стояла спека і річкова вода була досить теплою. Але дуже дошкуляли комари, сховатися від них можна було тільки у воді. Скинувши одяг, зайшов у Томь. Щоб потрапити на глибину, довелося відійти від берега аж на добрих 150 метрів! Згодом дізнався, що кілька років тому в цьому місці збиралися робити автомобільний міст через річку і навіть намили грунт під опори майбутньої споруди. Але потім від ідеї спорудження мосту чомусь відмовились, а мілина так і залишилась. Покупався, повернувся на берег і, рятуючись від комарів, швидко, майже бігом повернувся у своє тимчасове помешкання.

Назавтра я встановив своєрідний рекорд у власній журналістській практиці – упродовж дня взяв шість (!) інтерв’ю. Цьому посприяв Михайло Худобець – людина надзвичайно енергійна і невгамовна.

 - Ти обов’язково повинен зустрітися з найвідомішими чернігівцями Томська. Я вже поінформував їх про твій приїзд. Сідай в машину і готуй до роботи диктофон...

Того дня я познайомився і поспілкувався із винахідником лікарського препарату "Абісіб" Миколою Костешою, професором Томського університету Едуардом Черняком, заступником декана факультета журналістики того ж університету Владиславом Губським, відомим медиком Наталією Просєкіною, чемпіоном світу з пауерліфтінгу Андрієм Чесноковим і з пошуківцем Наталією Мороковою (саме вона свого часу знайшла місце поховання батька колишнього президента України Л.Д.Кравчука).

Наступний день я присвятив знайомству з історією міста та його архітектурою. Головним храмом Томська сьогодні є кафедральний Богоявленський собор. А одна з найбільших його реліквій – це архієрейський посох святителя Феодосія Чернігівського, принесений в Томськ преосвященним Агапітом, першим томським архієреєм (у 1832-1834 роках Агапіт (Вознесенський) був Чернігівським єпископом). Більше 70 років посох зберігався у запасниках Томського краєзнавчого музею, а у 2002 р. завдяки патріарху Олексію ІІ нарешті був повернутий Богоявленському собору.

Дерев’яна архітектура Томська – це взагалі казка! Вона – найголовніша і найкрасивіша пам’ятка міста, що робить Томськ неповторним і оригінальним. На жаль, до наших днів збереглися лише старі будинки кінця ХІХ – початку ХХ століття, але і в них очевидні традиції дерев’яного зодчества російської Півночі, російського бароко і класицизму, і все це підсилене декоративністю, запозиченою у місцевих і східних народів. Величезну роль в архітектурі цих будинків відіграють захоплюючі витончені візерунки різного декору, аналогів якому в Росії немає. Коли бачиш такі будинки, невільно порівнюєш їх зі святково вбраними жінками.

Чудові дерев’яні будинки старого Томська створені руками звичайних народних умільців, зодчих-плотників, чиї імена здебільшого невідомі, а майстерність передавалась через покоління. Інструмент майстра був простим і невибагливим: гостро заточена сокира, пилка, рубанок, набір долот і стамесок – ось і весь арсенал народного майстра. Але його роботи відрізняються ювелірною точністю і чистотою виконання.

Щоправда, дерев’яній архітектурі властивий єдиний недолік – це загальний темний колір старіючого дерева. Темно-коричневі і сірі будинки красиво виглядають в ясні дні, коли іхні архітектурні деталі підкреслюються світлотінню, але в похмуру погоду вони втрачають чіткість і виразність. Крім цього, дерево не вічний матеріал, воно потребує постійного догляду і реставрації.

Чимало пам’ятників дерев’яної архітектури сибірських міст втрачено, тому треба встигнути подивитись ті, які збереглись, ті, що овіяні поетичністю народної творчості. Вони наче випромінюють тепло рук майстрів-плотників, що залишили нам поеми з дерева, створені за мудрими законами краси.